Чому в старому місті немає ливневки ehalilov

Чому в Старому місті немає ливневки

У 2014 році виповнюється 50 років перейменування в Тольятті маленького містечка Ставрополя-на-Волзі. «Площа СВОБОДИ» вирішила присвятити ювілею цикл статей про історію нашого краю, в чому нам погодилися допомогти фахівці управління у справах архіву мерії м о. Тольятті. Унікальність наших досліджень в тому, що ми звернулися до раніше закритого від ЗМІ джерела - документам з архіву КПРС, яка займалася і направляла дії всіх органів влади.

Початок своїх досліджень ми вирішили приурочити до Дня будівельника і присвятити щорічно спливає після рясних дощів темі - зливової каналізації. Як відомо, в Центральному районі міста з цим великі проблеми. З цього питання ходить багато домислів, більшість з яких зводиться до критики чиновників СРСР - за невиправдану економію грошей і нездатність передбачити розвиток міста.

- Справа в тому, що за часів СРСР економіка була плановою, і населені пункти чітко ділилися на категорії за чисельністю населення, - розповідає співробітник Управління у справах архівів, кандидат історичних наук Дмитро Янарчук. - Відповідно до цими категоріями місту покладалися різні «бонуси»: «лівневка», метро, ​​певну кількість навчальних закладів і так далі. Зливова каналізація передбачалася для міст з чисельністю населення від 500 тисяч чоловік, так що чиновники не могли нічого змінити в цих регламентах.

За даними міського архіву, в 1951-53 роках, коли Ставрополь переносили на місце нинішнього Центрального району (в той час його називали нове місто), чисельність Ставрополя за генпланом 1951 року в межах 40 тисяч чоловік. Тому ні про яке будівництво зливової каналізації не могло бути й мови.

Чисельність населення Ставрополя до моменту затоплення була 12 тисяч чоловік, так що за тими мірками місто і так сильно розростався - більш ніж втричі. Перенесені із зони затоплення будинку в кількості 772 господарств, нині утворюють приватний сектор Центрального району. Ще 482 будинків були розкидані по селах навколо нового місця райцентру, в тому числі по селищу Комсомольському, який прив`язувався до річпорту.

В середині 50-х кордону Ставрополя до моменту пуску ГЕС були в межах вулиць Миру (з південного боку), Батьківщини і Леніна (з західної та східної сторін) і Мічуріна (з північної). Далі, у міру будівництва заводів Сінтезкаучук, Волгоцеммаш, транформатор (тоді - Завод ртутних випрямлячів) та інших заводів промзони, місто швидко зростав новим житлофондом який, треба віддати належне принципам економіки СРСР, входив до кошторису заводів. Тобто кожне підприємство будувало для своїх працівників житло і всі об`єкти соцкультпобуту. Заводи були основними об`єктами, до яких були притягнуті житло і інше.

Першим заводом «нового міста» став Сінтезкаучук. Наказ про початок його будівництва був підписаний ще в 49-му році, але почали зводити його тільки після перекриття Волги, коли будівельники, а потім і монтажники поетапно звільнялися від зведення ГЕС. Під завод СК будувалася нинішня частина району, звана Соцмісто. Під хімпідприємства зводили ТЕЦ, очисні споруди, водопровід і каналізацію, до яких підключили і житлофонд.

На початку 50-х в місті зробили систему очисних споруд. Для потреб жителів Ставрополя набурили колодязів в загальній кількості під 450 штук. Лише з появою багатоквартирних будинків (навколо сьогоднішнього адміністративного центру Центрального району з пам`ятником героям-землякам) до них підвели воду.

У 1958 році за часів Хрущова була прийнята досить пафосна програма хімізації народного господарства, яка передбачала будівництво більше двохсот заводів по всьому Союзу. Хоча, треба віддати належне керівництву СРСР, слова в той час зі справами не розходилися - і всі ці заводи, в тому числі Куйбишевазот і «Фосфор» були побудовані. Так Ставрополь став містом великої хімії. Цей напрямок хотіли розвивати, побудувавши тут ще й шинний завод, щоб зібрати в одному місці ланцюжок «каучук - шини - ВАЗ». Але тут вже обурилася місцева влада, яка не захотіла збільшувати й без того високий рівень забруднення повітря, і шинний завод перенесли в Набережні Човни (зараз це всім відома марка «Кама»). Втім, розвиток хімічного напрямку району на цьому не завершилося: в кінці 70-х разом з американцями тут побудували ще й ТоАЗ.

Генплан з розрахунковою чисельністю населення понад 500 тисяч чоловік з`явився тільки в 1972 році, коли на повну силу будувався Автозаводський район, - для працівників ВАЗа. На відміну від Центрального району, який був типовим, Автозаводський район відразу задумувався як зразковий, об`єкт міського та промислового туризму - природно, зі своєю лівневка. Центральний же так і залишився без дорожнього водовідведення.

Цікаво, що в затопленому Ставрополі була дерев`яна лівневка, побудована ще в XIX столітті. Водовідводи були н адвух міських площах.

Майже ніхто не згадує, що крім Ставрополя із зони затоплення були перенесені і села. Їх загальна кількість, згідно з документами КПРС, 35. Загальна площа затоплених в районі земель сільгосппризначення, з урахуванням стометрової зони відчуження від нового берега, 25,7 тисячі га. Цікавий історичний факт: один з проектів передбачав залишити Ставрополь на колишньому місці, обнеся його дамбою.

Але проект виявився дуже дорогим - перенесення виявився значно дешевше, тому на ньому і зупинилися. Шановні читачі! Ви можете запропонувати теми для дослідження історії нашого міста і краю. Телефонуйте, пишіть, пропонуйте! Тел. редакції (8482) 51-04-26.

Євген Халілов, Площа СВОБОДИ